Падіння Святої Касинії: Обернення VІ

* * *

Він прийшов опівночі.

Касинія чекала — як завжди, в темряві, з однією свічкою на столі. Февронія лежала поруч, не спала, дихала тихо й нерівно. Вони обидві знали, що він прийде. Обидві чекали.

Двері відчинились.

Сава ввійшов і зупинився на порозі. Дивився на них — на двох жінок на вузькому ліжку, переплетених, одна рука Касинії на стегні Февронії.

— Завтра, — сказав він. — Ми йдемо. Фреска готова.

Касинія сіла. Серце стиснулось — знала, що цей день прийде, але все одно.

— Тоді сьогодні, — сказала вона, — візьми все.

Він закрив двері. Засунув засув.

— Роздягніться. Обидві. Повільно.

Вони роздяглись, дивлячись одна на одну, а він стояв посередині й дивився на них. Потім вони роздягли його — чотири руки, повільно, як він любив.

Касинія опустилась на коліна. Февронія — за мить — поруч. Дві жінки, на колінах, перед одним чоловіком. Настоятелька і монахиня, сорокарічна і двадцятирічна.

Вони брали його член в рот по черзі, потім разом — губи торкались одна одної і його, язики перепліталися. Він стогнав над ними, тримав обидві за голови.

На ліжку він входив у них по черзі — кілька рухів в одній, кілька в іншій. Касинія втрачала лік, не знала, коли він у ній, коли в Февронії, все змішалось — стогони, поцілунки, тіла.

Потім Касинія опустилась між ніг Февронії, а він увійшов у Касинію ззаду — і вона була між ними, приймала його і дарувала насолоду Февронії. Рухались разом, стогнали разом, кінчили разом.

Вони лежали на ліжку — утрьох, мокрі, задихані, переплетені.

Потім він ще раз — по черзі, повільно, ніби хотів запам’ятати кожну. Касинія лежала обличчям до Февронії, і вони цілувались, поки він рухався в них, і це було ніжно, майже сумно.

Він кінчив у Касинію востаннє. Вийшов, ліг поруч. Дихав важко.

Потім підвівся.

— На підлогу, — сказав він тихо. — Обидві. На коліна.

Касинія подивилась на нього. У його очах було щось нове — темне, остаточне.

— Хочу, щоб ви запам’ятали, — сказав він. — Що ви мої.

Вони зсунулись із ліжка. Стали на коліна на холодній підлозі, поруч, плече до плеча. Він став перед ними.

— Підніміть обличчя. Закрийте очі.

Касинія підняла обличчя. Закрила очі. Відчула, як Февронія поруч робить те саме.

Тиша. Його подих.

Потім — тепле на її обличчі.

Касинія здригнулась. Але не відсахнулась. Він мочився на них — на обидвох, переводячи струмінь з однієї на іншу. Тепло стікало по щоках, по губах, на груди. Різкий запах. Остання мітка.

Февронія поруч видала тихий звук — щось між зойком і стогоном.

Потім — тиша. Він закінчив.

Касинія відкрила очі. Він дивився на них згори — на двох жінок, мокрих, тремтячих, покірних.

Нахилився. Узяв свою сорочку з підлоги і витер їм обличчя — спочатку Касинії, потім Февронії. Повільно, ніжно, як витирають дитині.

— Мої, — сказав він тихо.

Поцілував Касинію — коротко, в губи. Потім Февронію. Потім ліг на ліжко, між ними, і вони лягли поруч, притулившись до нього з обох боків.

Він заснув.

Касинія не спала. Лежала й дивилась на нього — на молоде обличчя, розслаблене уві сні. Потім — на Февронію, яка теж не спала, яка дивилась на Касинію через його груди.

Вони простягнули руки. Їхні пальці переплелись на його животі.

* * *

Він пішов до світанку.

Касинія прокинулась від холоду — місце поруч порожнє. Відкрила очі. Його не було. Тільки пляма на подушці, охряна, руда.

Февронія ворухнулась поруч.

— Він пішов?

— Так.

Вони лежали мовчки. Волосся злипле, шкіра пахне ним, усім, що було вночі.

Февронія повернулась до Касинії. Дивилась на неї довго. Потім сказала тихо:

— Хочу як він.

Касинія зрозуміла.

Вони встали. Пішли до кутка келії, де стояла миска для вмивання. Касинія стала на коліна на холодній підлозі. Підняла обличчя.

Февронія стояла над нею — молода, гола, тремтяча.

— Ти певна? — спитала вона.

— Так.

Тепле полилось на неї. Касинія закрила очі й прийняла — як прийняла від нього, як приймала все цими тижнями. Але це було інакше. Не приниження — таємниця. Їхня.

Потім вони помінялись місцями.

Касинія стояла над Февронією, дивилась на неї згори — на підняте обличчя, на закриті очі, на губи, що чекали.

— Моя, — сказала Касинія тихо.

І дівчина була її.

* * *

Вони вимились разом. Холодна вода з глечика, ганчірка, руки на тілах одна одної. Повільно, ніжно, змиваючи ніч.

Потім лягли на ліжко. Чисті, мокрі, тремтячі від холоду. Притулились одна до одної.

— Лишаєшся? — спитала Касинія.

— Лишаюсь.

За вікном світало. Дзвін задзвонив до ранкової служби.

Касинія закрила очі.

Він пішов. Він лишив їх одна одній. Може, знав із самого початку. Може, для того й прийшов.

Февронія заснула їй на грудях. Тепла, м’яка, своя.

У трапезній, на фресці, її обличчя дивилось із німбом святої. Він намалював її такою, якою бачив.

Тепер вона інша. Тепер у неї є Февронія.

Касинія притягла дівчину ближче й заснула.

Там, де сором стає таємницею,
Ваша матінка Зваба

Початок історії → Падіння Святої Касинії