Я давно хотів поставити це питання. На сайті є тексти, є есей, є дві розмови. Але хто читає? Не в сенсі статистики — а в сенсі: кого ти уявляєш по той бік тексту?
Я починала писати для себе. Читача не існувало. Потім якось перечитала свої тексти — і вони мені не сподобались. Я подумала: хто це взагалі читатиме? Для чого це згодиться? Мабуть, для читання однією рукою. Ну і добре, подумала я. А потім подумала ще раз — і вирішила, що той читач заслуговує на вибір. Право прочитати щось інше, ніж те, що пропонує перша сторінка гугла.
Тобто ти свідомо пишеш для читача порно?
Я ходжу по межі. Є непогані еротичні тексти — з сюжетом, з характерами, на двісті сторінок. Я їх читала. Але вирішила зачепити іншого — того, який не хоче двісті сторінок. Він хоче тут і зараз. Я вирішила писати саме так — але інакше, ніж те, що він зазвичай знаходить.
Що інакше?
Текст, у якому крім функції є свідомість. Тіло діє — але воно ще й думає, сумнівається, пам’ятає. Це не робить його менш еротичним. Навпаки.
Як ти це робиш технічно?
Я ставлюся до тексту як до троянського коня. Зовні — те, чого він очікує. Хоча і зовні — теж я. Це не справжня жовта обгортка, це моя версія жовтого.
У тебе є два читачі — назву їх умовно: хтивець і інтелектуал. Ти пишеш для обох одночасно?
Я думаю про обох, але пишу для себе. В тексті всюди я.
А якщо текст виходить надто… не для хтивця?
Це той момент, коли я дивлюся на готовий текст і думаю: а може забрати його у хтивця і повністю віддати інтелектуалу. Але я так не роблю. Поки пропозиція залишається в силі.
А якщо надто не для інтелектуала?
Мені здається, у мене більшість таких.
Хтивець, інтелектуал — це реальні люди чи просто зручні поняття?
Зручне розділення для себе. Гадаєте, в житті мало хтивих інтелектуалів?
Ти думаєш, що той читач змінюється від твоїх текстів?
Не знаю. Я починала писати для себе. Головне — щоб я змінювалась.