Новак

Час читання: 4 хв.

Галя побачила їх ще в Одесі, окремо. Дівчина стояла на пероні з невеликим рюкзаком, у легких спортивних штанах і футболці, тримала перед собою телефон. Хлопець підійшов хвилин за десять — сумка через плече, пакет у руці. У купе вже сиділа літня пара. Чоловік розклав на гачку піджак, жінка дістала з пакета судочок зі смаженою куркою.

Після Роздільної вони замовили чай. Чотири склянки в підстаканниках — спочатку літня пара, студенти приєдналися. На столі вже стояла пластикова пляшка з рожевим вином. Хлопець подякував першим. Дівчина додала своє «дякую», взяла склянку за ручку підстаканника, не торкаючись гарячого скла. Потім дістала з рюкзака пакет з печивом, простягла парі. Ті відмовилися чемно. У дівчини були білі пальці, обкусаний ніготь на середньому та срібна каблучка. Галя пішла.

У коридорі чутні були уривки розмов. Хлопець розповідав про Вилкове — їздив до одногрупника після першого курсу. Казав про єрики, водні вулички між дворами, що в кожному дворі троянди, що пахне ціле місто, про місцевий унікальний сорт винограду. Дівчина сміялась. Літня пара здебільшого мовчки слухала.

Перед Подільськом з купе долинуло: «худграф, третій курс», потім її сміх, потім його: «програмування, другий, ще два роки тягнути».

У Подільську літня пара зійшла. Чоловік потягнувся за валізою на верхню полицю — хлопець встав і допоміг, спустив обома руками. Жінка зібрала пакет з-під сидіння, попрощалась з молодими.

— Розважайтеся.

Двері за ними клацнули. Поїзд стояв ще дві хвилини, потім рушив у темряву.

Він розлив залишки вина по склянках, закрутив кришку і поставив пляшку під стіл. Дівчина сиділа біля вікна, він — навпроти. Підвівся, перейшов на її бік, сів поруч.

Кілька секунд нічого. Потім вона повернула до нього голову, він її поцілував. Він поклав долоню їй на стегно через тонку тканину. Вона повела руку йому під футболку, нижче пояса. Спинилась там, повернулась вище. Знову нижче.

За вікном промайнули ліхтарі невеликої станції, не зупиняючись — короткий проблиск жовтого через купе. Потім знову темно.

Вона стягнула футболку через голову, він — свою. Він узявся за пояс її штанів — вона підняла стегна над полицею. Стягнув разом з трусами, через стопи, кинув на сусідню полицю, не дивлячись, куди впадуть. Свої штани — теж, поспіхом, мало не порвав ширінку.

Він повернувся до неї. Не одразу зрозумів, що вона завмерла.

— Сядь на стіл, — попросив він.

Стіл був ще теплий. Він став на коліна перед нею. Поклав руки їй на стегна й подивився на неї знизу — у напівтемряві її обличчя над ним було розмите, вгадувалася легка усмішка.

— У Вилковому троянди ростуть на кожному кроці, — сказав тихо. — Кажуть, їх пелюстки на смак як мед.

Помовчав. Дивився на її коліна.

— А я не куштував.

— Ти сам напросився. Май на увазі: я майже добу не була у душі, — сказала вона.

Помовчала. Узяла зі столу склянку, мокнула у вино два пальці. Опустила руку між ноги, провела по губах, залишила. Вийняла.

Він розвів їй стегна, поставив ноги на полиці.

Вдихнув глибоко. Поцілував її — внутрішнє стегно, потім вище.

Язиком вздовж губ, угору. Знайшов клітор — обвів, раз і другий. Вона втягнула повітря, відкинула голову. Під язиком вона була слизька — від вина й від себе. Опустився нижче, до входу — проштовхнувся кінчиком. Пальці стиснули край стола. Видихнула щось коротке. Він притримав її за стегна обома руками.

Поїзд погойдувало, її доводилось притримувати. Дихання її змінилося — стало уривчастим, з паузами. Стіл хитнувся на петлях.

Він підняв голову.

— Мед.

Опустив назад.

Заплющила очі, видихнула. Плечі опустились.

Вона провела долонею по його волоссі, м’яко, по верху. Потім пальці стиснулись.

Близько одинадцятої Галя перерахувала склянки в службовці. Двох не вистачало — згадала, що в шостому не здали. Пішла. Із-за дверей скрипнув стіл.

Дівчина на столі з розставленими ногами, з одягу — лише топ. Хлопець між її ніг, на колінах. На полиці — їхній одяг.

Оля побачила Галю. Стегна стиснулися, руками притиснула голову Андрія до себе. Галя кивнула й змовницьки підморгнула. Витягла з кишені штанів службовий ключ, узялась за ручку дверей, тихо зсунула. Клацнула замком ззовні.

У коридорі постояла секунду. «А двері, мабуть, треба закривати». «Зранку зайду за склянками.» Пішла до себе.

Андрій у відповідь намагався увійти язиком якнайглибше.

Це тривало довго. Без рахунку часу, без розуміння, скільки кілометрів уже промайнуло за вікном.

Петлі стола застогнали під нею. Оля не втрималась, скрикнула.

Пальці у волоссі стиснулись різко. Вона потягнула — несподівано сильно. Він підняв голову. Глянула в очі, відсторонила.

Встав. Зняв з себе труси і кинув до іншого одягу. Вона пересіла зі столика на полицю. Він став перед нею, однією рукою взявся за край верхньої полиці.

Вона обхопила його рукою — він був твердий і гарячий, шкіра тонка. Потім губами, тільки голівку. Він вдихнув і ледь затремтів. Узяла глибше, не до кінця. Язик пройшовся по голівці, потім нижче.

Він мовчав. Пальці на полиці стиснулися. Один раз похитнувся вперед, вона затрималась, він спинився. Її друга рука лежала на його стегні, тримала ритм.

Знову губами. Провела язиком по вуздечці, потім — зубами, ледь-ледь, по тому самому місцю. Він смикнувся, спина напружилась. Не встиг попередити. Вона не відсторонилась. Оля все проковтнула, відпустила його. Витерла куточок рота тильним боком долоні. Сів на полицю поруч.

— Напився?

— Від спраги не вмру, але…

Поїзд ішов рівно. За вікном пролітали стовпи з невеликими ліхтарями, кожен на секунду висвітлював купе зсередини жовтим. Вона встала, дістала з рюкзака вологі серветки, одну протягнула йому, іншу взяла собі. За хвилину вони вже одягнені сиділи поруч.

— Даси свій номер? — спитав він тихо.

— Не треба псувати, було ж добре.

Помовчали. Він кивнув, ніби й чекав цього. Вона взяла його за руку, поклала свою долоню на його коліно. Сиділи так.

У Козятині поїзд став на годину з лишком. Локомотив відчепили, маневрові вагони проходили повз, скриплячи. Галя вийшла на перон, накинувши куртку на плечі. На сусідній колії стояв порожній товарняк. У більшості купе її вагону світло вже не горіло. Лише в шостому та одинадцятому тьмяніли нічники.

Провідник з сусіднього вагону, Сергій, вийшов на перон.

— Ну що, як рейс?

Галя знизала плечима.

— Рейс як рейс.

Він кивнув, відвернувся, дістав цигарку. Галя стояла ще хвилину, потім піднялася назад у вагон.

У коридорі було тихо, аварійна лампа над кінцем коридора світила синім. Галя пройшла в тамбур, докинула вугілля у пічку. «Каву зранку завжди беруть.»

Соломія Зваба