Тост

Час читання: 5 хв.

Галя йшла коридором з оберемком постелі, роздавала по купе. Вагон повний, літо, двері всюди прочинені задля протягу — розмови текли з купе в коридор, змішувались.

У першому чутно було жіночий голос:

— Бери, не соромся. Я ж бачу, ти зранку голодний.

— Та ні, дякую, у мене є…

— «Дякую». Знаю я ваше «дякую». Їдете, а в рюкзаку самі зарядки та павербанки, а для себе нічого.

Галя зазирнула, кладучи постіль. Жінка розкладала на столику вечерю: термопакет із курячими крильцями гриль, помідори чері в контейнері, огірки, пакет абрикосів. Сама — років сорок, темноволоса, у літньому сарафані й легких кросівках. Навпроти сидів хлопець, студент, імовірно, тримав у руках телефон, зиркав то в нього, то на стіл з їжею.

— Ваша постіль, — сказала Галя й пішла далі.

Роздавши все, Галя зайшла у своє, сусіднє з першим, купе. Двері в таку спеку тримала відчиненими.

Жінка їла помідори. Хлопець узявся-таки за крило, обгриз, потягся за другим. Вона підсунула йому весь пакет.

— На, їж досхочу. Мій такий самий. Тільки той у Харкові вчиться, я його раз на півроку бачу. — Помовчала. — Теж каже «не треба, мам», а сам худий, як тріска.

Хлопець щось буркнув, опустив очі в телефон. Жінка взяла абрикос, надкусила. Сік збіг по пальцях, вона витерла руку об серветку.

Потім некваплива розмова про навчання, Одесу, море. Потяг стишив хід перед Роздільною, поповз повз темні пакгаузи, став. За вікном стара платформа з поодинокими пасажирами та торговцями. Дві хвилини — і знову рушив, у надвечір’я.

Галя чула це впівуха. «Поїсть — і схоче більшого.»

Крильця з овочами з’їли. Жінка склала обгортки в пакет, потяглась поставити його під столик. Хлопець тим часом дивився на її ноги, на коліна, що виступили з-під сарафана. Простягнув руку, поклав долоню їй на коліно.

— У вас коліна… — Затнувся. — Гарні.

Повів долоню трохи вгору.

Вона завмерла з пакетом у руці, не зробивши жодного руху. Кілька секунд нічого не робила, тоді підвелась, узяла пакет зі сміттям.

— Піду винесу. Зараз повернуся.

Вийшла в коридор, пішла у протилежний бік вагона викинути сміття. Вернулась не одразу, пройшла повз своє купе.

* * *

Постукала невпевнено, зазирнула до службовки.

— Перепрошую, а у вас в асортименті немає, часом, чогось міцнішого за чай?

Галя підвела очі, глянула — на неї, на те, як жінка тримала себе.

— Пиво є. Тільки це не твій напій. — Відклала склянки. — Є вино. Будеш?

— Буду.

Галя ступила два кроки до свого купе, дістала з-під нижньої полиці пакет. Дві пляшки червоного. Витягла одну, вернулас

— Комусь бракує сміливості?

— Не знаю, мабуть, обом.

— Тільки не зволікай. Бо пізно буде. — Галя віддала пляшк

— Скільки з мене?

— Сто п’ятдесят. Але можеш потім занести.

Галя вже відвернулась до склянок.

— До Подільська купе ваше. А там пасажири підсядуть. Година з чимось у вас.

Жінка кивнула, пішла у своє купе.

* * *

— Дивись, що я дістала. Кажуть непогане.

Вона дістала з сумки дві паперові склянки, узялась розливати. Розхлюпала кілька крапель повз край.

— А чого це я? Розливай, юначе.

Він розлив, швидко і точно. Вона випила свою майже одразу, підставила порожню — він долив.

— Розслабся. — Вона надпила. — У тебе ж канікули?

— Ага.

— Мати чекає. Напекла, мабуть, пиріжків.

Він хмикнув, перехилив свою до дна. Дивився на неї — як п’є, як пасмо впало на щоку.

— Дівчину маєш? Де вона в тебе — у Здолбунові чи в Одесі? — Кивнула на порожні склянки.

— Немає часу на дівчат.

— Перший курс, розумію. — Допила. — Так що ти там казав про мої ноги?

— Гарні.

— Що в них гарного?

Він не знайшов слів, потягся долити.

Вона підвелась, повернула замок. Вернулась, підняла поділ сарафана до колін.

— Вони ж повні.

— Мені подобаються. — Обхопив її вище колін, притягнув до себе.

Вона нахилилась, поцілувала. Губи в неї були у вині. Він цілував квапливо, напирав — вона долонею на грудях сповільнила його. Рука пішла їй під поділ, вище. Друга — під бретелю сарафана, стягла з плеча.

За вікном тяглася темрява, останні вогні лишились позаду. У головах тьмяно горів нічник.

Підхопила поділ, стягла сарафан через голову. Лишилась у білизні й кросівках. Тіло зріле — м’який живіт, широкі стегна, які вона на секунду затулила рукою. Він подивився так, що рука опустилась сама. Він не бачив у ній вад — двадцятирічний хапається за те, що трапиться, не перебираючи.

Він смикнув із себе футболку. Вона розстебнула йому ремінь сама, стягла джинси разом з білизною. Він переступив, схопився за верхню полицю.

Вона сіла до нього на полицю, поцілувала знову. Скинула ліфчик, притягла його лицем до грудей. Він припав ротом. Смоктав, водив язиком — невправно. Дихання їй стало глибшим, вона відкинула голову. Долоні його жадібно ходили по ній, тяглись нижче.

Вона спустила труси вниз, зняла, не знімаючи взуття. Потяглась до сумки, дістала флакон.

— Зажди. Я цілий день на ногах. — Встала. Бризнула спреєм собі між ноги, витерла рушником, що лежав поруч. Тоді вклала флакон йому в долоню. — Раджу й тобі.

— Що це?

— Щось типу сухого душу.

Він бризнув, витер услід за нею.

Взяла його руку, поклала собі між ноги, повела його пальцями. Він продовжив сам. Вона розвела коліна, подалась ближче. Скоро пальці його ковзали вільно.

Сіла до нього на коліна, спиною, руками сперлась на його стегна. Він занурився носом у її волосся, обхопив за живіт, притягнув до себе. Вона підвелася трохи. Завела руку під себе, приставила. Осіла — не одразу, спускаючись потроху, поки не сіла повністю.

Він смикнувся під нею вгору. Вона поклала долоню йому на стегно, притримала.

— Чекай. Спершу я.

Завела одну руку собі між ноги. Пальці лягли на вході у піхву, торкались і його, і себе водночас — він смикався від її дотиків. Другою сперлась йому на коліно, повела стегнами повільно, у своєму темпі. Він поривався вгору, вона не пускала, осідала своєю вагою. Долоні його поповзли по животу вгору, до грудей, стисли. Лицем тулився їй у спину, вдихав запах волосся.

Дихання їй збилося, стегна загойдались швидше. Пальці зробили своє. Нахилилась уперед, сперлась вільною рукою на столик. Стиснулась уся — тихо, крізь зуби, довго не відпускаючи. Опустилась назад на нього, перечекала.

Тоді звелась.

— Тепер стоячи. Ззаду.

Нахилилась, схопилася руками за настінний поручень під верхньою полицею. Відставила таз, розставила ноги, наскільки дозволяв простір.

Він піднявся за нею. На мить спинився — дивився на широкі стегна, на прогин попереку. Тоді взяв її за стегна обома руками. Направив, увійшов.

Пішов глибоко з першого разу — вона на те й розраховувала. Розхитаний поручень бряцнув об стіну. Він тягнув її на себе, у такт, поштовх ішов то в лад вагону, то повз. Тривало недовго. Він увігнався востаннє, притис її до себе. Кінчив коротко, зі здавленим звуком, уткнувся лобом їй у спину.

Постояла ще, нахилена, поки він відпускав. Тоді випросталась, обернулась. Він опустився на полицю, відкинув голову до стінки, дихав ротом. Молодий, розгублений тепер по-іншому.

— Вибач, я…

— Тихо. — Накрила йому рот пальцями. — Все нормально.

Дістала серветки, одну простягла йому.

— Не дивися.

Відвернулась від нього і витерлася сама.

* * *

Галя почула, як гучно зачинилися двері першого купе. Крізь стіну пішов тихий шурхіт, з якого не складалось слів. Вона не прислухалась.

Дістала з пакета другу пляшку. Витягла корок, налила в чисту склянку, поставила лікоть на столик.

За вікном тяглась чорна ніч без вогника. Зробила ковток. Сорок років і двадцять, ото свято. Ще ковток.

Підняла склянку до темного скла. За стіною бряцнув поручень.

— За молодість.

Випила. Поставила склянку, сиділа, дивилась у вікно, де відбивався тьмяний плафон над її дверима.

До Подільська лишалось хвилин двадцять. Галя допила, віднесла склянку в службове, сполоснула під краном, витерла рушником. Поставила назад у гніздо, денцем донизу, як решта.

Соломія Зваба

Відгукнулось? Варте було прочитання?

👍 👎