До святого місця

Час читання: 3 хв.

Ніч була місячна, сіре світло лягало на стіну, на чорний хрест над узголів’ям.

Софі лежала боком, притиснувшись до Марі-Мадлен, рука повільно кружляла під її сорочкою по грудях та по животу. Марі-Мадлен не рухалась, чутно було, як змінилось її дихання. Розплющила очі, глянула вгору, на хрест.

— Дивиться, — сказала.

— Хай дивиться. Він до цього звик.

Долоня Софі лягла їй на лобок, накрила.

— Кари не боїшся?

— Скільки я вже каялася. І не тільки за своє.

Софі повела пальцем — раз, повільно. Марі-Мадлен на мить прикрила очі.

— За чиє ж іще?

— За твоє переважно.

— І скільки?

Палець пішов глибше.

— «Винна, що заснула на вечірньому читанні».

Марі-Мадлен не розплющила очей.

— Ага. Як тут не заснеш.

Палець Софі рухався повільно, без наміру поспішати. Марі-Мадлен розвела коліна трохи ширше, впустила його глибше.

— Це колись погано для нас скінчиться, — сказала Софі.

— Що пропонуєш? Скасувати наші побачення?

— Які побачення? — Софі гмикнула. — Це проща.

— Проща.

Долоня пішла по животу вниз, спинилась низько. Палець ліг зверху, повів колом — повільно, раз, і ще.

— Вечірня проща. У темряві, довго, до святого місця.

— На прощу йдуть по відпущення гріхів. З твоєї вертаються з оберемком нових.

Марі-Мадлен втягла повітря крізь зуби. Стегно її піднялось назустріч руці.

— Ще не дійшла до святого місця.

Софі посунулась нижче по ліжку, плечем розвела їй коліно. Її подих відчувався шкірою.

— Як дійду, то помолюся й спокутую.

Марі-Мадлен розплющила одне око, глянула вниз.

— Довга в тебе дорога.

— Спокута — важка праця.

Софі торкнулась язиком — раз, знизу вгору, повільно. Долоні лягли їй на стегна, розвели.

Марі-Мадлен опустила голову назад.

— А я через тебе, — сказала вона за якийсь час, — каялася у порушенні великого мовчання.

Софі підвела очі, пальці її й далі ходили повільно.

— Це коли ти реготала, задерши ноги?

— Це коли ти підсунула мені Аретіно.

— То й треба було сказати в капітулі, що винний Аретіно.

— От і я про те. А сказала — сама.

Софі пирснула — Марі-Мадлен відчула це стегном. Язик повернувся — повільно, знизу вгору, тоді колом. Марі-Мадлен стисла губи.

— Там жінка і кохається, і колише дитину, щоб та не прокинулась, — сказала Софі в неї між ніг. — Прокинеться — і все, кінець романтиці.

— І ми кохаємося… — Марі-Мадлен видихнула, — …у нас замість дитини пів сотні жінок, яких не варто будити.

— От тому й треба тихо.

Язик пройшовся ще раз, тим самим шляхом, не кваплячись. Марі-Мадлен втислась потилицею в подушку, пальці згребли простирадло.

— Тихо, — процідила. — А хто дав книжку, від якої не втихнеш?

Софі не відповіла. Знову провела язиком, і Марі-Мадлен затихала.

— «Аретіно — хтивець і збоченець, але талановитий». Так ти тоді сказала.

— Прошепотіла.

— Скоріше вигукнула. Тому й чули.

За стіною почулися кроки. Софі завмерла, її язик спинився. Марі-Мадлен розплющила очі.

Кроки наблизились. Стали десь проти дверей.

Обидві не дихали, вслухалися. На стіні чорнів хрест, у вікні сіріло місячне світло.

Стихло.

Софі підвела голову, послухала ще.

— Пішла, — сказала Марі-Мадлен.

— Твоя проща ледь не скінчилась.

— Ще ні.

Помовчали. Тоді:

— А сьогодні я мало не розсміялася на читанні.

Софі глянула на неї.

— Ти? На читанні?

— Мало не розсміялася.

— З чого?

— Сестра Колетта читала мартиролог. Пам’ять святої Клари Ассизької.

Софі спинилась.

— Уголос.

— Уголос. «Clara Assisiensis, virgo». І про волосяницю, про піст.

— А ти сиділа.

— Сиділа. Як усі.

Софі опустила голову. Провела язиком і, ледь відірвавшись між її ніг, тихо сказала:

— Це через мене. Я її так назвала.

— І добре. — Марі-Мадлен перевела дух. — Бо як інакше. Зранку прикладаєшся до розп’яття, а ввечері — «прикладись до клітора»?

— «Прикладись до святої Клари». Для мене це наче свято — прикладатися до святої Клари.

— От. Клара Ассизька не дарма в печері сиділа.

— Чи спала.

— Ми її розбудили.

Тепер Софі не гралася. Марі-Мадлен це відчула одразу — темп змінився, став наполегливий, без пауз на слово.

— Тихіше, — вихопилось у неї.

— Ти сама просила «прикладайся».

— До мощей так не прикладаються.

Софі й не думала спинятися. Марі-Мадлен затиснула собі рот долонею, дихала крізь пальці. Друга рука знайшла Софіїне волосся, тримала.

— Як гадаєш, — Софі підвела голову на секунду, — Ассизька хотіла, щоб до неї прикладалися?

— Спитай завтра у настоятельки.

Марі-Мадлен сказала це крізь зуби. Стегна стиснулися їй на скронях, тіло вигнулось, завмерло.

Софі ніжно обняла стегна й не рухалася. Марі-Мадлен лежала, переводила подих. Софі посунулась вище, притислась на вузькому ліжку до неї. Вологими губами поцілувала Марі-Мадлен. Якийсь час мовчали.

— У п’ятницю знову капітул, — сказала Софі.

— Знаю.

— Що казатимеш?

Марі-Мадлен подумала.

— Що заснула на читанні.

— Ти ж наче не спала.

— Ще не п’ятниця.

— Полежи зі мною ще трохи, — сказала Марі-Мадлен.

— Гаразд. Трохи.

Відгукнулось? Варте було прочитання?

👍 👎

Website

Якщо щось відгукнулося, скажи мені. Тільки мені.

Відправити

Без імені й пошти. Відповідь чекатиме за посиланням.