Чан був до колін. Виноград чавили з ранку, мезга вже піднялась високо, шкірки спливали наверх, сік темнів унизу. Над чаном тягнувся дерев’яний поручень — товста жердина на двох стовпах, щоб триматися. Уздовж борту сиділо четверо: Софі, Марі-Мадлен, новіціатка Клотильда праворуч від Марі-Мадлен і сестра Колетта з протилежного боку. Дві наймички з села скидали в чан нові кошики з боку преса.
Тиснули по черзі — ногами, з кроком убік, з опорою на поручень. Ягоди лопали між пальцями. Сік був теплий, як молоко з-під корови.
— Чули вже про птаха? — спитала Колетта.
— Якого птаха.
— Папуга. У гостьовому крилі. Прибув у середу, з родиною панни, що там тепер живе.
— І що папуга.
— Кричить. Бунтує.
Софі переступила. Її ступня знайшла кісточку Марі-Мадлен — раз, легко. Маса була по литки, з борту не видно.
— І що ж він кричить.
— «Заберись від мого келиха, стара відьмо!» і «Рятуйте мене від цих святош!»
Клотильда пирснула в плече.
— Тут запізно рятуватись, — сказала Софі.
Марі-Мадлен переступила. Її ступня знайшла ступню Софі — на секунду, легко.
— Сестро Бернардо, — сказала Марі-Мадлен.
— А що я? Я нічого.
— Грішите.
— Я констатую.
Колетта засміялась, помахала рукою.
— Сестра Югетта понесла йому зерно — стала біля клітки — а він якраз: «заберись від мого келиха!». Югетта з мискою стоїть. Він знов: «стара відьмо!».
— Югетта стара?
— Сорок п’ять.
— Ну, для папуги.
— Я й кажу.
Клотильда сховала обличчя в плече. Софі переступила — на крок убік, шукаючи нової маси під ступнею. Литка її ковзнула вздовж литки Марі-Мадлен, з вагою маси між ними.
— Вчора сестра прийшла пересунути клітку — застала його на святошах. Дзьобом ще й клацнув на додачу.
— Який рідкісний клопіт, — сказала Софі.
— Який.
— Святоші. У нас тут такого клопоту нема — всі вже святоші.
Колетта зайшлась сміхом, ледь не випустила поручень.
— А найкраще — учора ввечері, — сказала, відсміявшись і нахилившись ближче. — Учора зайшла матінка.
— Сама?
— Сама. Подивитись. Простягла руку до клітки.
— О Боже, — закотила очі Клотильда.
Ступня Софі штовхнула ступню Марі-Мадлен убік — раз, під виноградом.
— А він якраз: «заберись від мого келиха, стара відьмо!». І вдруге, і втретє.
— Самій матінці? — Марі-Мадлен не підняла очей від чана.
— Самій. У лице.
Марі-Мадлен повільно переступила.
— Заслужено.
— А птах їй услід: «Святоші! Рятуйте!».
— І що матінка.
— Стояла. Дивилась. Довго. Потім сказала: «винести з крила».
Софі переступила. Маса плеснула.
— Краще пересадіть його до нас, — сказала Софі. — Він тут свій.
Колетта зайшлась сміхом, не одразу опанувала. Махнула рукою, вийшла з чана, пішла до преса, витираючи ноги об солому.
Кілька кроків нічого. Преса скрипіла. Сонце лягло косо на масу.
Марі-Мадлен переступила. Її ступня вийшла з-під виноградної маси, проскочила над, опустилась на ступню Софі — зверху, з вагою. Лишилась.
Софі не переступила.
— Сестро Бернардо! — крикнула Колетта з-за преса. — Йдіть, ваша партія.
— Іду.
Соломія Зваба
Із серії: На берегах габіту
Також у жанрі «Відлуння пристрастей»
— Вісімнадцять років, — сказала Софі. — Можеш собі це уявити. Вона сиділа на стегнах Марі-Мадлен, оперта долонями на її…
Вода в мисці охолола — Агата помітила це раніше, ніж Марта опустилась на коліна. Треба було сказати. Не сказала. Марта…
Інжир тріскається в пальцях. Беру половинку, відкушую — м'якіть тепла від денного сонця, що ще ховається у плодах, червона, з…
Скрипторій у січні протоплювали один раз на день, після ранкової меси. До вечора тепло сходило в стіни. Софі сиділа над…
Він приходив опівдні. Спершу — звук. Цокіт копит по каменю, глухий і рівний, як пульс. Потім — плескіт: вода в…
I Сорок третій рік. Спочатку — кашель. Звичайний, зимовий, такий, що буває в усіх. Серафіна відмахувалася: застудилась, пройде. Не пройшло.…