-
Мед
Коли флейта бога грає в нічному саду Вриндавани, Радга йде на її звук — крізь обов’язки, крізь пристойність, крізь страх. Дотиками, що пахнуть сандалом і медом, Крішна покаже їй, що деякі ночі — не випадок, а доля. І завтра вона прийде знову. Літературна еротика з циклу «У тілі бога» — про божественну любов, що смакує… Читати→
-
Чорний мед
Радга йде на флейту, знаючи, що звідти не повертаються такою, якою прийшла. Сандал, мед, молоко — усе, як в історіях, що пошепки переказують гопі. Тільки бог не дарує. Він бере. І після цього звичайне життя стає непридатним — як одяг, з якого виріс. Літературна еротика з циклу «У тілі бога» Читати→
-
Кузуноха: Білий хвіст
Про самурая, що обрав відчувати замість різати, і кіцуне, що обрала залишитися замість зникнути. Читати→
-
Тест ойран: або чому ваш хтивий і порожній свайп видає вас із потрохами
Шовк шелестить, папір теплий, альбом сюнґа лежить між ними. Ойран дивиться на його руки. Шурх. Шурх. Пальці нервові, вологі, дихання прискорене — він полює на картинку, яка розпалить швидше. «Вам пора додому». Тест провалено. Читати→
-
Оксамитовий вечір в Одесі
Вона йде містом без трусиків, відчуваючи тканину на голій шкірі. Каже йому про фантазію – балкон, місто внизу. Він мовчки бронює номер, поки вона говорить про буденність. Двадцять років разом, а він досі вміє почути невимовлене бажання і перетворити його на реальність. Читати→
-
Продовження буде… (Жовтий сніг)
Скрип ліжка, механічні рухи, незручність. Після – мовчання і розуміння: іноді спогад прекрасніший за реальність. Іноді краще зберегти мрію недоторканою. Вони розходяться, але кожен забирає свій урок про те, що не всі історії мають щасливий фінал. Читати→
-
Продовження буде… (Перший сніг)
Двадцять років очікування розчиняються в одній миті. Він бачить: вона краща, ніж у спогадах. Вони кохаються, наче малюють акварель — повільними мазками, без поспіху, даючи фарбам розтікатися і змішуватися. Світло крізь фіранки. Тиша після. Кава і переплетені пальці. Іноді мрії стають реальністю і виявляються ще ніжнішими. Читати→
-
Продовження буде…
Двадцять років – це багато чи мало? Достатньо, щоб забути деталі обличчя, але не те, як калатало серце від одного погляду. Достатньо, щоб стати іншою людиною, але не настільки, щоб не впізнати в очах те саме запитання. Вони зустрілися знову – доросліші, мудріші, з багажем прожитого життя. Два можливі фінали. Один поріг. Читати→