Тільки дрібниці. Нічого більше. Його серце завмирає — де продовження? Він благає. Вона починає про свою руку в темряві… й обриває. Чи зрозумів Філіп, хто насправді тримає владу?

Вона говорить повільно. Він дихає швидше. За ґратами — шурхіт тканини, здавлений видих. Вона чує все. Веде до межі словом. Чи може священик зберегти гідність, коли тіло не слухається?

Беатриче дивилась на його руки під час служби. Довгі пальці на Євангелії. Тієї ночі — сон про чужу долоню під сорочкою. Вона впізнала. Чи розуміє Філіп, що стає частиною її снів?

Спогад про іншу жінку. Пара, тепло, мокра шкіра. Дотик на мить на що збуджує сон. Чи дійсна покута, яка озвучена тремтячим голосом?

Місячне світло, ніша, прозора сорочка. Беатриче стояла в тіні й дивилась… Слово за словом глибше. Важко утриматися від спокуси

Кілька довгих секунд прохолоди на шкірі, про яке пам’ятає тіло. Чи розуміє абат небезпеку спогадів про приємну прохолоду?

Провінційний монастир кармеліток, XVIII століття. Молодий падре Філіп приймає сповіді. Сестра Беатриче говорить про тіло — про те, що воно пам’ятає. Кожна сповідь — крок глибше в небезпечну гру. Він слухає. Вона веде.