Спостерігати недостатньо. Треба торкнутися, щоб стати частиною.

П’яні тіла, ніч, і дерево як свідок. Коли бажання не знає меж, а інтимність залишає сліди — на шкірі, корі, траві. І все це зникне до ранку.

Коли споглядання чужий близькості стає ритуалом самотності, а слід життя стає бенкетом для мурах.

Тепло долоні на корі. Коли нестримна фізіологія дарує катарсис, а єдиним слідом лишається ніжне тепло тіла.

Кров, бруд? Коли буденне, інтимне перетворюється на миттєвий, священний знак, що до вечора вже згасне.