№2. Легкість

* * *

Дівчина задерла спідницю. Намагається присісти і стягнути трусики по тремтячих колінах, але організм не втримується — приходить бажане полегшення. Трусики так і не встигла як треба стягнути.

Гарячий струмінь вдарив об землю, блискучі краплини відбиваються від ґрунту й коріння, попадають на засмаглі напружені литки. Пара піднімається з теплим, тілесним запахом — і одразу розвіюється. Вона зиркнула вниз — на свої ноги, злегка зрошені теплими краплями, і байдуже всміхнулася цій дрібниці. Це було нічого в порівнянні з тим довгоочікуваним полегшенням, яке розлилося внизу живота.

Однією рукою вона опиралася на платан, балансувала, щоб не завалитися. Відчувала пальцями його теплу шершаву поверхню. У темноті вона не розгледіла, що це за дерево. Але відчувши тонку́ кору́, що відлущувалася — впізнала “Безсоромницю”. Хмикнула — тихо, сама собі́.

Вона була не те щоб п’яна — просто дуже кортіло після пива з подругами. Годину терпіла, поки йшла від Приморського. Все було зачинено. А тут — двір, платан, тінь. Нікого.

Платан стояв, дивився на оголені стегна і слухав цей звук, якого зазвичай соромляться, але не зараз. Шиплячий, рівний, довгий. Золоті краплі тим часом стікали вниз, попадали на шкіряні ремінці босоніжок, залишали темні плями на пилюці. Але це були дрібниці — як для дівчини, так і для платана.

Потім настала тиша.

Дівчина встала, відчула між ніг вологість, як прилипли трусики. Зняла їх — білі, з мереживом, тепер мокрі й теплі. Поклала в сумочку, загорнувши в серветку. Витерла руки серветкою. Поправила спідницю.

Озирнулася — нікого.

Пішла. Розслаблено і впевнено. Босоніжки цокали по бруківці з тихою впевненістю людини, якій більше не треба терпіти. Платан дивився їй услід. Кора на тому місці, де вона тримала руку, ще зберігала тепло її долоні.

Мокро, впевнено і без сорому,
Ваша Соломія Зваба