-
Тест ойран: або чому ваш хтивий і порожній свайп видає вас із потрохами
Шовк шелестить, папір теплий, альбом сюнґа лежить між ними. Ойран дивиться на його руки. Шурх. Шурх. Пальці нервові, вологі, дихання прискорене — він полює на картинку, яка розпалить швидше. «Вам пора додому». Тест провалено. Читати→
-
Оксамитовий вечір в Одесі
Вона йде містом без трусиків, відчуваючи тканину на голій шкірі. Каже йому про фантазію – балкон, місто внизу. Він мовчки бронює номер, поки вона говорить про буденність. Двадцять років разом, а він досі вміє почути невимовлене бажання і перетворити його на реальність. Читати→
-
Продовження буде… (Жовтий сніг)
Скрип ліжка, механічні рухи, незручність. Після – мовчання і розуміння: іноді спогад прекрасніший за реальність. Іноді краще зберегти мрію недоторканою. Вони розходяться, але кожен забирає свій урок про те, що не всі історії мають щасливий фінал. Читати→
-
Продовження буде… (Перший сніг)
Двадцять років очікування розчиняються в одній миті. Він бачить: вона краща, ніж у спогадах. Вони кохаються, наче малюють акварель — повільними мазками, без поспіху, даючи фарбам розтікатися і змішуватися. Світло крізь фіранки. Тиша після. Кава і переплетені пальці. Іноді мрії стають реальністю і виявляються ще ніжнішими. Читати→
-
Продовження буде…
Двадцять років – це багато чи мало? Достатньо, щоб забути деталі обличчя, але не те, як калатало серце від одного погляду. Достатньо, щоб стати іншою людиною, але не настільки, щоб не впізнати в очах те саме запитання. Вони зустрілися знову – доросліші, мудріші, з багажем прожитого життя. Два можливі фінали. Один поріг. Читати→
-
Музеї — це завжди про підглядання: або інтимні таємниці античних героїв
Музеї — це завжди про підглядання. За історією, за епохами, за людьми, які ходять повз експонати, часом навіть не здогадуючись, які таємниці приховують ці мовчазні хроністи людства. Якось спекотного дня я блукала прохолодними залами Одеського музею на Пушкінській. У античній залі терракотові стіни створювали особливу атмосферу — теплу, майже інтимну. На високих постаментах завмерли торси… Читати→
-
Старий платан
“На мені немає трусиків” – і літній вечір у старому дворі нагадує їм, чому вони досі божеволіють одне від одного. Те, що почалося як спонтанний ризик за деревом, переростає в марафон бажання – від двору до дому, де він нарешті може взяти її так, як хотів весь вечір. Читати→
-
Поклик (1 частина)
Від авторки «Поклик» — це спроба змоделювати свідомість первісної людини через художній текст. Працюючи над оповіданням, я свідомо уникала будь-яких запозичених слів та сучасних понять, використовуючи лише ту лексику, що могла б відповідати світогляду давньої людини. Особливу увагу я приділила сенсорному сприйняттю головного героя. Так, його відчуття — особливо нюх і слух — навмисно загострені.… Читати→