Ще жива

Повітря ще пахне боєм — піт, кров, страх чужий і свій, розрита земля під ногами.

Вона дихає важко, рот відкритий. Руки тремтять — вона помічає це тільки зараз, коли нема кому загрожувати.

Він стоїть над ще теплим тілом. Кров на руках — чужа. Груди ходять ходором. Дивиться на неї — очі темні, зіниці широкі, ще весь там, ще в бою — і щось у цьому погляді розкриває її зсередини.

Це могла бути вона. Страх б’є під ребра — тільки зараз, коли все скінчилось.

Вона робить крок до нього. Ще один.

Хапає за груди, за шкіру, тягне до себе — різко, без слів. Він не чинить опору. Його руки самі знаходять її — за талію, за стегна — пальці впиваються в плоть одразу, міцно.

Її рот на його горлі. Вдихає — піт і дим і кров чужа — і зубами по шкірі вгору, до щелепи. Він видихає різко. Притискає носом до її скроні, до щоки — вдихає її, повільно, жадібно — і вона повертає голову і їхні носи торкаються, дихання змішується.

Вона розвертається до нього спиною. Опускається на коліна, долоні в землю — відчуває під пальцями глину, холодну, вологу. Він на колінах за нею. Його руки хапають за стегна, тягнуть на себе — і він входить різко, глибоко.

З кожним видихом стогін.

Його ритм рваний, глибокий. Вона прогинається нижче — лікті в землю, пальці стискають грудки глини — і кожен поштовх проходить крізь неї наскрізь, від паху до плечей. Вона подається назустріч.

Вітер над травою. Їхні звуки. Більше нічого.

Щось збирається внизу — швидко, гостріше ніж зазвичай — і вона не встигає підготуватись коли тіло вирішує само.

Хвиля. Різка. Крик — короткий, здивований — і між стегнами раптом гаряче, рясно, тече вниз по шкірі, змішується з пилом і засохлою кров’ю, досягає колін.

Він не зупиняється.

Стискає міцніше — боляче, і вона хоче ще. Ритм прискорюється. Його тіло б’ється об неї — гучно, щільно — і звуки з неї вириваються самі, і хвиля не відпускає, і вона вже не знає де кінець.

Глина під пальцями. Його пальці впились у стегна.

Він завершує важко, з горла низький звук — і завмирає, притискає її до себе всім тілом.

Опускаються на землю. Лежать притиснувшись один до одного.

Їхнє дихання вирівнюється повільно.

Її стегна мокрі. Вона не розуміє до кінця — тіло зробило щось без дозволу, щось нове.

Його руки не відпускають. Вітер у темряві. Зорі.

Чужа кров між їхніми пальцями.

Сьогодні живі.

На колінах. З глиною під нігтями. Все ще жива — Зваба