-
Музеї — це завжди про підглядання: або інтимні таємниці античних героїв
Музеї — це завжди про підглядання. За історією, за епохами, за людьми, які ходять повз експонати, часом навіть не здогадуючись, які таємниці приховують ці мовчазні хроністи людства. Якось спекотного дня я блукала прохолодними залами Одеського музею на Пушкінській. У античній залі терракотові стіни створювали особливу атмосферу — теплу, майже інтимну. На високих постаментах завмерли торси Читати→
-
Старий платан
“На мені немає трусиків” – і літній вечір у старому дворі нагадує їм, чому вони досі божеволіють одне від одного. Те, що почалося як спонтанний ризик за деревом, переростає в марафон бажання – від двору до дому, де він нарешті може взяти її так, як хотів весь вечір. Читати→
-
Поклик (1 частина)
Від авторки «Поклик» — це спроба змоделювати свідомість первісної людини через художній текст. Працюючи над оповіданням, я свідомо уникала будь-яких запозичених слів та сучасних понять, використовуючи лише ту лексику, що могла б відповідати світогляду давньої людини. Особливу увагу я приділила сенсорному сприйняттю головного героя. Так, його відчуття — особливо нюх і слух — навмисно загострені. Читати→
-
Зустрічний рух: її історія
День видався виснажливим. Нескінченні зустрічі, дедлайни, розмови з клієнтами — все це закрутило її у звичному вирі робочого дня. Останнім часом єдиною розрадою були книги. Зараз вона читала “Місто” Підмогильного — роман, який випадково знайшла на маминій полиці під час останніх відвідин батьків. Спочатку її зачепила сама ідея Києва як живої істоти, що поглинає людей, Читати→
-
Зустрічний рух: його історія
Час пік на Шулявській — завжди трохи хаос. Гомін натовпу зливається в монотонний гул, важке дихання втомлених людей змішується з шурхотом курток і глухим тупотінням кроків. Запах кави з паперових стаканчиків «Aroma Kava» змішується з металевою прохолодою тунелів. Він стояв на нескінченному ескалаторі, який неквапливо тягнув його нагору, занурений у власні думки. Зазвичай ці дві Читати→
-
Вічні зорі Флоренції
Крізь століття — до серця, крізь час — до пристрасті. Професорка історії, опиняється у Флоренції Ренесансу в обіймах Франческо, чиї пальці, звиклі до найтоншого шовку, виявляються майстерними і в пестощах. Чи то сон, чи магія — неважливо, коли кожен дотик реальніший за будь-яку книжкову реальність. Читати→
-
Дотик глини
Старовинний будинок у центрі міста здавався загадковим у вечірніх сутінках. Марія двічі перевірила адресу, перш ніж наважилася натиснути на дзвоник гончарної майстерні. Сьогодні вона не планувала нічого особливого — просто майстер-клас з гончарства, спроба відволіктися від нескінченних дедлайнів та екрану комп’ютера. Дерев’яні сходи порипували під ногами, поки вона піднімалася на другий поверх. Марія мимоволі посміхнулася, Читати→