Леда

Наступною була Леда. Зевс  прийшов до неї лебедем. Так, так, саме лебедем.

У Мнемозіни хоч якась гідність процесу була: прийшов як є, обличчям до обличчя, дев’ять ночей, може навіть вино було з квітами. Там можна було принаймні зробити вигляд, що це стосунки. А тут — жінка стоїть біля річки в Спарті, а до неї пливе птах.

Але зачекайте, це ще не все. Він не просто прийшов — він зробив виставу.

Афродіта. Богиня кохання. Та, яка начебто відповідає за метеликів у животі й пітні долоні на першому побаченні. Так ось, Зевс попросив її зіграти орлицю. Хижу птаху, яка женеться за бідним білим лебедем. Лебідь тікає — перелякано так, красиво, білими крилами по воді — і падає просто до Леди. Рятуй! Захисти! Я маленький, я беззахисний, мені страшно!

Пам’ятаєте, я в минулий раз казала — «не підмовляв Афродіту грати підсадну качку»? Ну от. Буквально. Тільки не качку — орлицю. І не підмовляв — зрежисерував.

Вистава. Повноцінна, з акторкою другого плану. Афродіта, до речі, напевно образилась — вона звикла грати головну роль у будь-якій любовній історії, а тут їй дали костюм орлиці і сказали «політай хвилинку і згинь». Ну, як запросити Дженніфер Еністон зіграти дерево на задньому плані.

Леда — дружина Тіндарея, спартанського царя. Не дівчинка, не самотня німфа в лісі — заміжня жінка. У неї дім, чоловік, становище. І серце, яке не може дивитись, як когось їдять живцем.

Ви знаєте цей тип жінки. Ви, може, і є ця жінка. Яка тягне додому все, що мокне і скиглить. Яка зупиняється, коли хтось плаче на вулиці. Яка не може пройти повз чуже горе — навіть якщо горе прикидається ягням чи лебедем.

Він це знав. Він на це й розраховував.

Вона його підібрала. Пригорнула. Заховала від орлиці, яка за сценарієм вже давно відлетіла, бо Афродіта свою роль відіграла і пішла пити нектар. А лебідь залишився. В її руках. Теплий, тремтячий, вдячний.

А далі — далі я навіть не знаю, як це описувати. Але факт є: від тієї ночі Леда знесла яйця. Так-так. Вам не почулося — яйця. Два, якщо вірити більшості джерел. Ну, не як курка — як дружина спартанського царя, до якої прийшов бог у подобі водоплавного птаха. Хоча результат той самий. Вам теж незручно? Мені теж. Античним грекам — ні, вони це на вазах малювали, їм нормально.

У мене подруга на сьомому місяці ходила на УЗД, їй сказали «двійня» — вона тиждень плакала. А тут — яйця. Уявіть жіночу консультацію в Спарті. «Леда, вам не хвилюватись, це нормальні яйця, шкаралупа гарна, серцебиття… чотири.»

З тих яєць вилупились четверо. Єлена — найвродливіша жінка античного світу, через яку потім згорить Троя і загине ціле покоління героїв. Полідевк — безсмертний близнюк. І Кастор із Клітемнестрою — ті, можливо, від Тіндарея, бо Леда тієї ж ночі була і з чоловіком. Версії розходяться — як і батьківство.

Уявіть Тіндарея, коли він це побачив. Дружина. Яйця. Що тут скажеш? «Любонько, а це що?» А Леда — що, пояснюватиме? «Знаєш, приплив лебідь, я його пожаліла, а далі якось саме…»?

Тіндарей виховував їх усіх. Усіх чотирьох. Єлена — не його. Полідевк — не його. Мовчки. Бо що скажеш — проти лебедя? Проти Зевса в пір’ї? Царі тоді знали своє місце. Боги беруть, що хочуть, а ти — ростиш.

Знаєте, що мене найбільше чіпає? Не лебідь. Не яйця. Навіть не орлиця-Афродіта з її спектаклем. А те, що Леда — добра. Вона не зробила нічого поганого. Вона просто пожаліла когось, хто виглядав нещасним. І це стало пасткою.

Мнемозіна хоча б знала, з ким має справу. Бачила його обличчя. Могла зважити — і, може, навіть зважила. А Леда — Леда пожаліла лебедя. І прокинулась матір’ю Троянської війни.

Десять років облоги, тисячі трупів, згоріле місто — і все починається з жінки, яка пожаліла пташку. Моя мама каже: «Не тягни додому все живе». Я думала, вона про кошенят. Може, вона знала більше.

Якщо ви думаєте, що далі буде нормальніше — ні.