Падіння Святої Касинії: Жовтий сніг

Жовтий сніг ніхто не ловить губами

Вона прийшла, коли сонце вже сіло.

Монастир затих — вечірня служба закінчилась, монахині розійшлись по келіях. Касинія пройшла коридором, трапезною, до підсобки. Двері були прочинені.

Вона зупинилась. Серце билось швидко.

Штовхнула двері.

Сава стояв біля вікна, спиною до неї. Не обернувся, коли вона ввійшла.

— Зачини, — сказав він.

Вона зачинила.

Він підійшов. Не дивлячись їй в обличчя, підняв руки до серпанка. Зняв. Кинув на підлогу.

— Повернись.

Вона повернулась.

— До столу.

Вона підійшла, нахилилась, поклала долоні на шорстке дерево. Глечики задзвеніли.

Він задирав її одяг мовчки — рясу, сорочку. Руки швидкі, нетерплячі. Холодне повітря на голій шкірі.

— Широко.

Вона розсунула ноги.

Його пальці ковзнули між ніг — коротко, перевіряючи. Вона була мокра. Він нічого не сказав.

Вона почула, як він розстібає штани. Потім увійшов — одразу, глибоко, без попередження.

Касинія закусила губу. Він рухався швидко, мовчки, тільки його дихання — важке, хрипке. Руки на її стегнах — міцно, байдуже.

Стіл скрипів. Глечик упав, охра розсипалась.

Це тривало недовго.

Він завмер, видихнув їй у спину. Вона відчула, як він пульсує в ній, як тепле виливається всередині.

Потім вийшов. Вона почула, як він застібається.

Касинія стояла нахилена над столом. Тепле стікало по стегну. Вона чекала — поцілунку, дотику, слова. Чогось.

— Завтра, — сказав він.

Вона випросталась. Повернулась до нього.

Він уже був біля дверей. Не дивився на неї. Підняв серпанок з підлоги, простягнув їй.

— Завтра, — повторив він і вийшов.

Касинія стояла сама. Серпанок у руках. Між ніг мокро, тіло ще тремтіло, але не від насолоди — від чогось іншого, чому вона не знала назви.

Вона одягла серпанок сама. Руки тремтіли, шпильки не слухались. Нарешті впоралась.

Вийшла з підсобки. Коридор темний, тихий.

Ішла до келії і думала: завтра. Він сказав — завтра.

* * *

Він не прийшов.

Касинія чекала в підсобці. Свічка догоріла. Він не прийшов.

На другий день вона не пішла до трапезної. На третій — теж.

На четвертий зустріла сестру Феодору в коридорі.

— Ті майстри, — сказала Феодора, не піднімаючи очей. — Поїхали позавчора. Казали, термінова справа.

Касинія кивнула.

— Добре, — сказала вона. — Знайдемо інших.

Пішла далі.

Увечері вона зайшла до трапезної. Риштування стояло, розписи незакінчені. Контури без облич, руки без пальців. Богородиця — тільки овал, намічені очі, обірвана лінія зап’ястя.

Касинія стояла й дивилась.

Потім вийшла, знайшла сестру-економку.

— Трапезну, — сказала вона. — Стіну. Нехай замажуть. Свіжим тиньком. До неділі.

— Але, матінко, розписи…

— Замазати.

Вона повернулась і пішла.

У келії вона відімкнула шафку, налила вина. Випила. Налила ще.

За вікном темніло. Десь дзвонили до вечірні.

Касинія сиділа з келихом у руках і не думала ні про що.

Стомлена і спустошена,
Ваша превелебна пані Зваба