Падіння Святої Касинії: Перший сніг

Перший сніг — це те, що ловиш губами, поки він не зникне

* * *
Вона прийшла, коли сонце вже сіло.

Монастир затих — вечірня служба закінчилась, монахині розійшлись по келіях. Касинія пройшла коридором, трапезною, до підсобки. Двері були зачинені.

Вона зупинилась. Серце калатало так, ніби хотіло вирватись.

Штовхнула двері.

Сава стояв біля вікна. На підвіконні горіла свічка — одна, тьмяна, але достатня. Він обернувся, коли вона ввійшла.

— Зачини, — сказав він.

Вона зачинила. Стояла спиною до дверей, дивилась на нього.

Він підійшов. Зупинився близько — так близько, що вона відчувала його дихання.

— Прийшла.

— Прийшла.

Він підняв руки до її серпанка. Пальці знайшли шпильки — одну, другу. Серпанок впав на підлогу, і волосся розсипалось по плечах — темне, густе, з кількома сивими пасмами біля скронь.

Сава провів рукою по волоссю — повільно, від скроні до кінчиків.

— Повернись, — сказав він.

Вона повернулась. Обличчям до дверей, спиною до нього.

— Підійди до столу.

Вона підійшла. Низький стіл біля стіни, заставлений глечиками з пігментами.

— Нахились.

Вона нахилилась. Поклала долоні на стіл, відчула під пальцями шорстке дерево. Глечики задзвеніли, коли вона їх зачепила.

Сава підійшов ззаду. Вона чула його кроки, його дихання — вже важке, збуджене. Потім — його руки на її стегнах, крізь тканину ряси.

Він задирав її одяг поспішно — рясу, сорочку під нею. Тканина збиралась на попереку, і холодне повітря торкнулось голої шкіри. Касинія здригнулась.

Його долоня лягла на її сідницю — тепла, шорстка від мозолів. Стиснув м’яку плоть, видихнув важко.

— Широко, — сказав він. Голос хриплий.

Вона розсунула ноги.

Його пальці ковзнули між її ніг. Торкнулись волосся — густого, кучерявого, давно не знаного чужим дотиком. Провів пальцями крізь нього, нижче, до м’яких складок. Вона була мокра — він відчув і видихнув щось нерозбірливе.

Запах її тіла — солоний, різкий, жіночий — змішався із запахом пігментів і олії. Він провів пальцями по мокрому, розсунув складки, один палець ковзнув усередину — вона стиснулась навколо нього, і він застогнав.

Вона почула, як він поспіхом розстібає штани. Потім — тепло його тіла позаду, головка торкнулась входу, ковзнула по мокрому.

Він увійшов одним рухом — різко, глибоко. Вона закусила губу. Давно забуте відчуття, трохи боляче, але біль приємний.

Він почав рухатись одразу — швидко, нетерпляче. Стіл скрипів, глечики дзвеніли. Один впав — охра розсипалась по столі, рудий пил.

Його руки на її стегнах — міцно, пальці вп’ялись у м’яку плоть. Дихання важке, хрипке. Він рухався все швидше — молодий, збуджений, нетерплячий.

Це тривало недовго.

Він увійшов глибоко, завмер, видихнув їй у спину — тремтячи всім тілом. Вона відчула, як він пульсує в ній, як виливається всередину.

Він вийшов з неї. Сім’я потекло по стегну.

Касинія хотіла випростатись, але він не дав. Його руки м’яко натиснули їй на поперек.

— Стій так.

Він опустився на коліна позаду неї. Вона відчула його дихання на шкірі — спочатку на стегні, потім вище. Його руки розсунули її сідниці.

Його губи торкнулись її.

Касинія здригнулась. Вона не очікувала — ніколи, ніхто, такого не було. Його язик ковзнув по мокрих складках, по тому, що текло з неї — його сім’я, її вологість, все разом. Він лизав її жадібно, безсоромно, і вона відчувала кожен рух його язика.

Вона застогнала, вп’ялась пальцями в стіл.

Він знайшов те місце — язиком, губами. Облизував, смоктав, і вона відчувала, як насолода наростає, швидко, нестримно. Його руки тримали її стегна, не давали відсторонитись.

Ноги тремтіли. Вона хотіла сказати щось — «досить», «ще», — але з горла виривались тільки стогони.

Він не зупинявся.

Насолода накрила її раптово — гаряча хвиля від живота вгору, до грудей, до горла. Тіло вигнулось, затремтіло, і вона відчула, як з неї ллється — гаряче, рясно, йому на обличчя, на підборіддя. Вона ніколи так не кінчала, не знала, що так буває. Крик вирвався сам — вона притиснула долоню до рота, але пізно, звук уже вилетів, відбився від стін.

Він тримав її, поки вона тремтіла. Потім встав, обтер рот тильною стороною долоні.

Касинія випросталась на тремтячих ногах. Повернулась до нього.

Його обличчя блищало — мокре від неї. Вона дивилась на нього, на його губи, і потягнулась до них. Поцілувала. Смак на його губах — солоний, мускусний, гіркуватий. Смак її тіла, його сім’я, все разом. Смак гріха, подумала вона. І їй було байдуже.

Вона цілувала його довго, глибоко. Його руки обняли її, притиснули до себе.

Нарешті вона відсторонилась.

Він дивився на неї — не зверхньо, не тріумфально. Тепло, трохи здивовано.

Касинія опустила рясу, сорочку. Тканина липла до мокрої шкіри.

Сава підняв серпанок з підлоги.

— Дай допоможу.

Він заколов шпильки, поправив волосся. Пальці впевнені, ніжні.

Потім взяв її обличчя в долоні й поцілував — коротко, м’яко.

— Завтра? — спитав він.

— Завтра, — сказала вона.

Вона вийшла з підсобки. У коридорі темно й тихо. Ноги ще тремтіли. Між ніг мокро — від нього, від себе.

Касинія йшла до келії повільно, і вперше за двадцять три роки не думала ні про що.

* * *

Він не прийшов.

Касинія чекала в підсобці, як завжди. Свічка горіла на підвіконні, двері зачинені. Вона стояла й слухала — кроки в коридорі, скрип дверей, будь-який звук.

Тиша.

Свічка догоріла до половини, потім до третини. Віск стікав на підвіконня, твердів білими патьоками.

Він не прийшов.

Вранці вона пройшла повз трапезну — ніби до церкви, ніби випадково. Зазирнула.

Риштування стояло. Інструменти лежали. Нікого.

Вона не могла питати. Настоятелька не питає про підмайстра — де він, чому немає, коли повернеться. Це не її справа.

На другий день риштування ще стояло. На третій — теж.

На четвертий прийшов чоловік з листом. Майстер повідомляв, що змушений повернутись додому через хворобу дружини. Роботу закінчить пізніше. Просив вибачення.

Про підмайстра — ні слова.

Касинія склала листа й поклала на стіл.

Увечері вона пішла до трапезної. Сама, після вечірньої служби, коли всі розійшлись.

Розписи були незакінчені — контури орнаментів, прориси для фігур святих, але без фарби, без золота, без облич. Тільки лінії на голому тиньку.

Там, де мав бути лик Богородиці, — тільки овал. Контур обличчя, намічені очі. Рука, що мала тримати немовля, обривається на зап’ясті.

Касинія підняла руку й торкнулась стіни. Тиньк сухий, шорсткий. Лінія орнаменту — та, що він наводив стилусом.

Вона провела пальцем по лінії. До кінця, де вона обривалась.

Опустила руку й пішла.

З гріхом, закарбованим у незакінчені фрески,
Ваша матінка Зваба