Не зовсім рідні

Час читання: 4 хв.

Є речі, які помічаєш і одразу відводиш погляд. Я довго відводила — хоча ті, для кого я пишу, здається, погляду не відводять.

Але коли працюєш у цьому ремеслі, рано чи пізно починаєш бачити не лише власний текст, а й сусідні. Що читають. Що шукають. Що стоїть угорі не сезон, а роками. І там, нагорі, поряд із найзвичайнішим людським бажанням, спокійно, як свій, сидить інцест.

Я навмисно називаю його прямо, бо весь фокус тримається на тому, щоб його не називати. Латинське слово, холодне, майже медичне, — його ставлять, коли не хочуть вимовляти. А тег стоїть угорі. Не на дні, куди зсунули справжній маргінес. Угорі, роками. І я довго вдавала, що не бачу, бо простіше вдавати.

Найлегше пояснення лежить зверху, я за нього й ухопилася: заборонене. Тягне на те, чого не можна, — кінець розмови.

Тільки воно не тримається. Не можна багато чого, а вгорі не рівна вітрина всіх заборон. Там знову й знову те саме, конкретне. Якби справа була в самому порозі, ми б хотіли переступати будь-який. А переступають цей.

Значить, річ не в тому, що не можна. Річ у тому, що саме не можна.

І тут я застрягла — аж поки не глянула не як читачка, а як цеховик. З того боку, де видно, як зроблено.

А зроблено ощадливо. Майже геніально ощадливо.

Родина — це готовий сюжет із коробки. В будь-якій іншій історії автор мусить вигадати, де двоє познайомилися, чому помітили одне одного, чому досі опиняються в одній кімнаті. А тут досить написати «сестра» — і кілька сторінок експозиції можна викинути.

Вони вже знайомі. Вже мають спільне минуле, побут, голос одне одного. Вже мають причину бути поруч. І вже мають перешкоду, за якою не треба ходити: вона зветься «ми рідні».

Готова близькість, готовий конфлікт, готова заборона. Автору лишається дописати сцену.

Дешево, миттєво впізнавано, заряджено ще до першого рядка. А мережа любить дешеві формули — надто ті, що повторюються без кінця. Зрештою, вона й сама давно злягається переважно сама з собою — той самий ролик, злегка перетасований, а палець гортає далі, щоразу в надії, що наступний вкине те, чого не вкинув попередній.

І першої миті мені полегшало. Отже, ніякого дна. Просто лінива економіка, зручний шаблон, нічого особистого про того, хто це читає.

На цьому полегшення й скінчилося.

Бо є приставка «step-».

І вона видає навіть більше, ніж саме слово «інцест».

Автор ставить її не лише з делікатності. Вона дозволяє зберегти родинну конструкцію, прибравши біологічне споріднення. Залишити роль, спільний простір, близькість, знайомство — і водночас зробити сюжет придатнішим для правил платформи та жанрових умовностей.

Але цікавіше інше. Гляньте, що ці ножиці зрізають.

Не саму родину. Не близькість. Не роль. Не спільну історію.

Вони зрізають саме те, що робило конструкцію незручною. І не тільки морально чи юридично. Вони зрізають ще й математику.

Справжня родина має хронологію. Якщо це мати й дочка, між ними не може бути будь-якої різниці у віці. Якщо брат і сестра — їхній вік теж визначається біографією. Родинне дерево, хоч як дивно, має свою арифметику.

Зведена родина значно пластичніша. Тут мачуха може бути молодшою за рідну матір персонажа на двадцять років і все одно залишатися «мамою». Зведена сестра може бути майже ровесницею або, навпаки, мати таку різницю у віці, яку в справжній сімейній історії довелося б довго пояснювати.

Приставка залишає родинну роль, але звільняє її від частини біографії. Родину лишили. Математику прибрали.

І це вже не просто спосіб обійти слово. Це зручний жанровий інструмент: родина як набір соціальних ролей, від’єднаний від незручностей справжньої генеалогії. Можна взяти старшу жінку й назвати «мамою». Можна взяти молоду — і назвати «сестрою». Отримати потрібну близькість, потрібну ієрархію — і не витрачати сторінки на пояснення, звідки все це взялося.

І ось тут я почала дивитися на читача інакше. Не як на людину, яка просто хоче «забороненого» — це надто проста відповідь. Швидше як на людину, яка може приходити до одного ярлика з абсолютно різних боків.

Для когось родинна роль — це готова ієрархія.

Є хлопець, який усе життя був молодшим і меншим, тим, кому казали, що можна, а чого ні. І тягне його, мабуть, не сама родина, а можливість перевернути знайому конструкцію — опинитися зверху там, де завжди був знизу.

Для когось та сама роль означає протилежне.

Перший образ близькості, отриманий у дитинстві, буває такий сильний, що людина все життя несвідомо міряє ним усіх. Перший зразок має несправедливу перевагу: його не обирали, тому й порівнювати ніколи не доводилося.

А хтось приходить сюди зовсім не по це — і я навіть не візьмуся вгадати, по що.

Бо тег не знає, що саме людина приносить із собою. Не знає її історії, її сім’ї, її образ, її сорому. Він просто відкриває двері.

Ось у чому, мабуть, його сила: він майже порожній. Він не продає конкретного бажання. Він дає назву цілій території, де найближчі люди змішуються з найпершими ролями, а найдавніші правила — з можливістю їх порушити.

Комусь там потрібна влада. Комусь — близькість. Комусь — повернення до першого зразка. Комусь — просто табу.

Ми всі виходимо з родини з якимось багажем. Не обов’язково травмою, не обов’язково великою драмою. Іноді це просто перші уявлення про владу, сором, турботу, залежність, старшинство. Родина — це місце, де ми вперше дізнаємося, що інші люди можуть бути для нас кимось.

А тег стирає «кимось» і залишає роль.

Можливо, тому попит і не зникає. Не тому, що в усіх однакова фантазія. Навпаки — тому, що під одним словом можна сховати дуже різні.

Попит народжує пропозицію. Ринок не розбещує — він міряє. Знаходить те, на що люди натискають, і приносить їм це знову. Ярлик кричить. А те, що людина приносить під ним із собою, мовчить.

Тільки не думайте, що я тут когось помила й розгрішила.

Я не маю на них спільного вироку. Одному холодно співчуваю. Другого — трохи боюсь. І не маю права звести їх в одне, бо це різні люди з різними причинами, а слово над ними те саме.

Найгидкіше не те, що це продають. Найгидкіше — що продавець не мусить знати, що саме продає. Йому достатньо знати, де люди натискають. А решту ми принесемо самі.

І, можливо, саме тому я так довго відводила погляд.

Бо свій найраніший борг я теж ношу. Просто на нього поки що не придумали тега.

Без перцю сьогодні.
Ваша Соломія

Відгукнулось? Варте було прочитання?

👍 👎