Так, ось текст у тому ж дусі — іронічному, з перцем, з присмаком гіркоти й самоіронії, з довгими реченнями, що дихають, як шовк кімоно, і короткими ударами, як ляпас васабі. Серія «Полуничні есеї з дрібкою перцю».
Чому еротична проза — це література, а ваш останній начерк у нотатках — ні
Еротична проза — це не коли хтось когось трахає на сторінках.
Це коли автор змушує вас повірити, що хтось когось справді хоче трахнути. І ви, читачу, теж хочете. І соромитеся цього бажання. І саме тому гортаєте далі.
У хорошій еротичній прозі оргазм — це не кульмінація, а крапка з комою. Після нього завжди залишається щось: запах прілого льону, присмак металу в роті, звук, як хтось тихо дихає у ванній і не вмикає світло. Література починається саме там, де порно закінчується — на першому незручному «а тепер що?».
Візьмімо класику.
Анаїс Нін пише про те, як чоловік повільно розстібає чужу блузку, а в цей час за вікном дощ іде вже третю добу, і краплі стукають по підвіконню, як чиїсь нетерплячі пальці. Ви читаєте — і раптом розумієте: це не про секс. Це про те, як дощ може бути свідком, співучасником і зрадником одночасно. Це література.
А ваш останній начерк?
«Вона стогнала, коли він увійшов у неї сильно і глибоко».
І все.
І крапка.
І тиша.
І ніякого дощу за вікном. Ніякого запаху мокрого асфальту. Ніякого «а що, якщо завтра вона не захоче дивитися йому в очі?». Просто «увійшов сильно і глибоко», ніби це інструкція до IKEA-ліжка.
Еротична проза — це коли автор не боїться показати, що бажання завжди трохи смішне. Трохи гидке. Трохи болісне. Трохи дитяче.
Коли героїня думає: «Господи, тільки б він не зупинився саме зараз», а водночас: «Чому в нього такі холодні пальці ніг?».
Коли герой відчуває, як у нього тремтять коліна, і ненавидить себе за цю слабкість, але все одно шепоче їй на вухо щось банальне й водночас священне: «Ти така…». І не може договорити, бо слова раптом стають зайвими, як одяг на підлозі.
Порно каже: дивись, як швидко і сильно.
Еротична проза каже: дивись, як повільно і беззахисно.
І саме тому вона — література. Бо змушує вас бачити не тільки тіла, а й тіні, які ці тіла відкидають на стіну. Тіні сумнівів. Тіні ніжності. Тіні страху, що все це закінчиться о 7:42 ранку, коли задзвенить будильник і доведеться вдягати ту саму сорочку, що вчора.
Я теж пишу еротику. Іноді.
І щоразу, коли доходжу до моменту, де «він увійшов у неї», мені хочеться додати: «…і в ту мить почув, як десь на кухні капає кран. Один раз. Другий. Третій. І зрозумів, що ніколи не навчиться лагодити крани, зате вміє лагодити її — принаймні на ці двадцять хвилин».
Але я не додаю. Бо розумію: більшість читачів хоче саме «увійшов сильно і глибоко». Без крапання крана. Без сорому. Без післясмаку.
І тоді я розумію: я теж провалила тест ойран.
Бо хороша еротична проза — це альбом сюнґа, який гортають повільно. З паузами. З читанням віршів уголос. З усмішкою на діалогах тіл.
А більшість з нас просто свайпає до середини альбому, де «найцікавіше», залишає жирні відбитки й питає: «А можна ще?»
Можна.
Але тільки якщо ви готові почути крапання крана.
І не втекти від нього.
З марною надією, що хтось прислухається до тиші, Ваша Соломія
Також у жанрі «Полуничні есеї з дрібкою перцю»
Сьогодні свайпи — нервові, імпульсивні, рефлекторні, неконтрольовані. Спочатку свайп, а потім голова. Свайп — і ви постфактум розумієте: щойно ваш…
Ви вмієте читати. Швидше за все, навіть непогано. Але еротичну прозу більшість читає неправильно — і я зараз поясню, чому.…
Музеї — це завжди про підглядання. За історією, за епохами, за людьми, які ходять повз експонати, часом навіть не здогадуючись,…