Продовження буде… (Перший сніг)

Він переступив поріг її квартири. Вона нервово смикнула рукою, намагаючись прибрати невидиму пилинку зі столу.

— Вибач за безлад, — промовила тихо.

На журнальному столику лежали розкидані журнали, чашка з недопитою кавою. На кріслі – недбало кинута блузка. Вона відчувала, як блузка липне до спини після цілого дня на ногах, як волосся розкуйовджилося від спеки.

Андрій неквапливо роздивлявся кімнату, затримуючи погляд на книжкових полицях.

— О, а це та сама збірка Симоненка? — він підійшов ближче. — Пам’ятаєш, як ми разом його читали на перервах?

Наталя торкнулася волосся, відчуваючи всю свою недосконалість. Але Андрій дивився на неї так, ніби бачив щось інше – не спітнілу жінку після робочого дня, а ту дівчину з підвіконня.

— Може на балкон? — запропонувала вона. — Там прохолодніше.

Вони стояли на балконі, і тепле повітря огортало їх. Наталя тримала руки на поручнях, відчуваючи тепле дерево під долонями.

— А пам’ятаєш… — почав він, дивлячись кудись у далечінь. — Як я кожного разу придумував якусь причину підійти до твоєї парти?

— А я помічала, — прошепотіла вона. — І спеціально довго збирала підручники після уроків…

Андрій повернувся до неї. В сутінках його очі здавалися темнішими.

— Знаєш, про що я мріяв тоді? — його голос став нижчим. — Як підходжу до тебе на тому підвіконні… і нарешті наважуюся…

Наталя відчула тепло, що розливалося тілом. Не від спеки – від його слів, від того, як він дивився на неї.

— А я… — вона облизнула губи. — Я часто думала про той дощ. Коли ми ховалися під деревом…

— І я не наважився тебе обійняти, — його голос звучав зовсім поруч.

Вона заплющила очі.

— А зараз? — прошепотіла вона. — Чого хочеш зараз?

Він зробив крок до неї. Тепер вона відчувала його подих на своїй шиї.

— Хочу обійняти тебе, — сказав він просто. — Як мав зробити тоді.

Його руки обхопили її – міцно, впевнено. Наталя притулилася спиною до його грудей і відчула, як його серце калатає. Одна його рука лягла їй на живіт, друга – вище, на груди. Просто тримала, не пестила. Але цього дотику вистачило, щоб соски напружилися під тонкою тканиною блузки.

— Ти тремтиш, — прошепотів він їй на вухо.

— Хвилююся, — видихнула вона.

Його губи торкнулися її шиї – легко, ледь помітно. Наталя відчула, як по тілу пробігли мурашки. Його рука на животі повільно ковзнула нижче, до краю спідниці, але не під неї – просто торкнулася і завмерла там.

— Я теж, — прошепотів він, і вона відчула його збудження, що притискалося до її сідниць.

Від цього відчуття низ живота стиснувся в солодкій судомі. Вона подалася назад, притискаючись до нього сильніше, і почула його тихий стогін біля вуха.

— Ходімо всередину, — прошепотіла вона. — Поки я не втратила останні залишки розуму тут, на балконі.

Він взяв її за руку.

***

У спальні вона зупинилася, раптом знітившись. Денне світло все ще пробивалося крізь фіранки.

— Може… притушити світло?

Андрій підійшов, обійняв її ззаду.

— Можу заплющити очі, — прошепотів він їй на вухо. — Але знаєш що? Я хочу бачити тебе. Справжню. Зараз.

Його руки ковзнули по її талії – не поспішаючи, просто відчуваючи.

— Ти боїшся, що я розчаруюся? — запитав він тихо.

— Я не така, як раніше.

— Ні. Ти краща.

Він повернув її обличчям до себе, поцілував – ніжно, без поспіху. Його пальці розстібали ґудзики на її блузці – повільно, один за одним. Кожен розстебнутий ґудзик відкривав більше шкіри, і його губи слідували за пальцями – цілували ключицю, ямку між грудьми, живіт.

Коли блузка впала на підлогу, Наталя відчула, як її шкіра вкривається мурашками під його поглядом. Він дивився на неї так, ніби бачив найпрекраснішу картину.

— Можу? — його пальці торкнулися застібки бюстгальтера.

Вона кивнула, не довіряючи голосу.

Коли її груди звільнилися, він видихнув – гаряче, важко. Його долоні обхопили їх – великі, теплі, трохи шорсткі. Великі пальці провели по соскам, і Наталя не стримала тихого стогону.

— Ти така м’яка, — прошепотів він, нахиляючись. — Така тепла…

Його рот обхопив сосок, і вона вчепилася в його плечі. Він не поспішав – лизав, посмоктував, легенько прикушував зубами, поки вона не застогнала голосніше.

Друга його рука ковзнула по її стегну, підбираючи спідницю. Пальці торкнулися внутрішньої сторони ноги – там, де шкіра найніжніша, найчутливіша. Наталя мимоволі розсунула ноги ширше.

— Так, — видихнув він. — Покажи мені, що тобі потрібно.

Його пальці дісталися до її трусиків – і завмерли, відчувши вологість крізь тонку тканину.

— Господи, Наталю, — його голос став хрипким. — Ти вже…

— Так, — прошепотіла вона, червоніючи. — Від тебе. Від того, як ти дивишся на мене…

Він відсунув тканину вбік, і його палець торкнувся її там – легко, обережно. Наталя здригнулася, її ноги мало не підкосилися.

— Ти так волога, — шепотів він, повільно проводячи пальцем між складками. — Така гаряча для мене…

Його палець знайшов найчутливішу точку, почав кружляти навколо неї – повільно, ритмічно. Наталя вчепилася в його плечі, відчуваючи, як щось усередині стискається все сильніше.

— Андрію… — її голос тремтів. — Я хочу… хочу відчути тебе всередині…

Він поклав її на ліжко, зависнув над нею. Його руки гладили її стегна, розсуваючи їх ширше. Наталя відчувала, як його погляд ковзає по її тілу – по грудях з напруженими сосками, по животу, по мокрій від бажання щілині між ніг.

— Ти така прекрасна, — прошепотів він, розстібаючи штани.

Коли він звільнився, Наталя не могла не подивитися. Його член був твердим, напруженим. Вона простягнула руку, торкнулася – він здригнувся під її пальцями.

— Хочу тебе, — прошепотіла вона. — Зараз.

Він влаштувався між її ніг, його головка торкнулася її входу. Вони обоє завмерли на мить – дивлячись одне одному в очі.

— Готова? — прошепотів він.

— Так.

Він увійшов повільно – сантиметр за сантиметром, даючи їй час пристосуватися. Наталя відчувала, як він заповнює її, розтягує – трохи незвично після стількох років, але так правильно.

— Боже, — застогнав він, коли увійшов повністю. — Ти так стискаєш мене… така тісна, така гаряча…

Він почав рухатися – повільно, глибоко. Кожен поштовх відгукувався хвилею тепла в її животі. Наталя обхопила його ногами, притягуючи глибше.

— Так, — видихнула вона. — Саме так…

Його рухи ставали швидшими, але не різкими. Його рука ковзнула між їхніми тілами, знайшла її клітор, почала гладити в такт поштовхам.

— Дивись на мене, — прошепотів він. — Хочу бачити твої очі, коли ти…

Наталя дивилася. В його очах – така ніжність, таке бажання. Відчуття наростало – низ живота стискався все сильніше, дихання збивалося.

— Андрію… — її пальці впилися в його спину. — Я зараз…

— Давай, кохана, — шепотів він, його рухи стали глибшими. — Відпусти себе…

І вона відпустила. Хвиля накрила її – тепла, м’яка, нескінченна. Її тіло здригнулося, внутрішні м’язи стиснулися навколо нього, і він застогнав, відчуваючи це.

Ще кілька поштовхів – і він завмер, притискаючись до неї всім тілом. Вона відчула, як він пульсує всередині, як його тепло розливається в ній.

— Наталю, — видихнув він їй у шию. — Моя Наталю…

***

Вони лежали, не розриваючи обіймів. Його вага на ній була приємною. Вона гладила його спину, відчуваючи, як поступово його дихання вирівнюється.

— Не йди, — прошепотіла вона.

— Нікуди не йду, — він поцілував її в скроню.

Час розтягнувся. За вікном догасав день, кімната поволі наповнювалася сутінками. Вони просто лежали – його голова на її грудях, її пальці в його волоссі.

— Знаєш, — сказала вона тихо, — я боялася, що це буде незручно. Після стількох років…

— А вийшло?

— Вийшло… правильно.

Він підняв голову, подивився на неї.

— Як буду додому їхати, – сказав він, – я весь час буду думати про цей вечір.

— Тільки про вечір?

— Ні. Про завтра теж. І про післязавтра.

Наталя усміхнулася. Її рука знайшла його руку, пальці переплелися.

— А що далі? — запитала вона.

— Не знаю, — він поцілував її долоню. — Але хочу дізнатися. З тобою.

Вона притягнула його ближче. Він лишився – не тільки на цю ніч, а наче назавжди вписався в простір її життя. Вони заснули переплетеними, а за вікном місто жило своїм життям, не знаючи, що десь у цій квартирі два спогади нарешті стали реальністю.

І ця реальність виявилася кращою за будь-які фантазії.

М’яко, щиро і ванільно,
Ваша Соломія